Незабутні шкільні роки

Старі архівні дані свідчать про те, що в Пикові в 1873 р. вже працювала народна школа для хлопчиків, а в 1897 р. була відкрита школа грамоти для дівчаток. У книзі “Приходы и расходы церкви Подольской губернии” є відомості про те, що в 1898 році в с. Старий Пиків працювала церковно-приходська школа, в якій навчалося 60 учнів. У 1901 році в Пикові продовжувала діяти церковно-приходська, але вже трьохрічна школа. У 2 і 3 клас сюди приходили діти з Шепіївки. В цей час працювало в Пикові і народне училище, в якому законоучитель Степановський Яків викладав Закон Божий, Псалтир, Часословець, а учитель Левкович Микита проводив уроки читання, арифметики, письма, історії та російської мови. Навчання проводилось російською мовою. Ось оригінал свідоцтва, виданий Павлюку Володимиру Івановичу в 1903 році про закінчення ним Пиківського народного училища.

У 1904 році в с. Старий Пиків була збудована земська школа з 4-ма навчальними класними кімнатами, учительською, підсобкою, господарськими приміщеннями, складом та квартирами для учителів. Ці приміщення збереглися до наших днів і виконують ті ж функції. Школа мала своє господарство: 10 десятин землі, коні.

У зведенні “Начальное народное образование в Подольской губернии за 1908-1909 учебный год” подано таку демографічну розкладку Пиківської волості:

всього населення – 30633 чол.;

в т.ч. православних – 22357 чол.;

католиків – 2318 чол.;

євреїв – 6000 чол.;

інших – 158 чол.

Не припинялось навчання в школі і в часи визвольних змагань українського народу – в період громадянської війни. Хоч освіту переслідували великі труднощі: не вистачало коштів не тільки на оплату праці учителів, але й на придбання палива, ремонт шкільних приміщень, на обладнання, та радянська влада зобов’язала місцеві органи влади виділяти кожному учителеві 100 крб на квартплату, придбання літератури.

З перемогою Радянської влади в селі працює школа по ліквідації неписьменності. Заняття в ній проводив Сафоник Іван Юрійович, який пізніше працював у школі вчителем історії, завучем, директором, завідувачем районним відділом освіти.

У 1919 році після закінчення Вінницької учительської семінарії працював у школі Римарчук Ксенофонт Михайлович, який пропагував і відстоював ідеї незалежності і самостійності Української держави . Більшовики вчинили над ним криваву розправу, яка стала приводом до великого антибільшовицького повстання в окрузі.

1 вересня 1920 року дві Пиківські церковно-приходські школи об’єдналися в одну трудову школу. Навчання в цьому році розпочалось 15 вересня, в школі навчалось 82 учні. В 1921-1922 навчальному році з настанням холодів навчання в школі припинилося.

В кінці лютого 1922 року Вінницькою інспектурою освіти було призначено завідуючим Пиківською трудовою школою вчителя Холодкевича Кирила Григоровича. На засіданні педагогічної ради1 березня 1922 року, Холодкевич К.Г. говорив: “Нам, учителям, треба пам’ятати, що люди села зовсім неосвічені. Ми повинні подумати, як дати їм змогу навчитись читати і писати, розбиратись у світі, щоб могли впевнено йти по ньому. А в нас школа з побитими вікнами, нема шкла, нема палива, нема підручників. Сором нам, все це ми повинні з-під землі дістати і ближчими днями відновити навчання”. І вчителі провели добровільний збір коштів серед батьків, впорядкували приміщення школи і відновили заняття. В кінці травня 1922 року школу відвідав завідуючий повітовою інспектурою народної освіти і за зразкове впорядкування школи і налагодження навчання завідуючому Холодкевичу К.Г. та колективу школи оголосив подяку.

В позашкільних виховних закладах Пиківської волості учителі працювали на громадських засадах. Інспектор волосного відділу освіти 19 липня 1922 року доповідав Губ ВНО, що при Пиківській трудовій школі існує дитяча площадка для дітей віком від 4-х до 8-ми років. Вчителі перебували з дітьми по черзі. Один раз для них був влаштований сніданок.

В кінці 1923 року під час здійснення адміністративно-територіальної реформи замість чотирьох волостей були утворені два райони – Калинівський і Пиківський. В Пиківському районі було 22 трудові школи, в тому числі дві  двоконцентрових – Пикові та Іванові, в яких працювало 53 учителі. Всі учителі пройшли короткотермінові педагогічні курси. З них з вищою освітою не було жодного. Двоконцентровою школою було охоплено в Пикові 180 учнів, які були поділені на 6 груп.

Половина дітей шкільного віку не була охоплена навчанням. Не вистачало учителів, підручників, зошитів, наочного приладдя, фінансових можливостей. Школи здебільшого містилися в старих приміщеннях колишніх церковно-приходських шкіл. Ці труднощі не могли не відобразитись на успішності учнів. Наприклад, в 1923-24 н. р. із загальної кількості 1512 учнів Пиківського району закінчили школу 146, а залишились другорічниками 332 учні. У зв’язку з тим, що в 1922 році життєвий рівень учителів дійшов до найнижчої позначки Рада Народних Комісарів у цьому ж році прийняла Постанову “Про організацію двотижневика освіти” в якій передбачалося ряд заходів для полегшення матеріального становища освітян. В зв’язку з цим була створена губернська комісія, на засіданні якої було вирішено провести тижневики збору матеріалів і коштів на ремонт приміщень шкіл та допомогу учителям. В результаті цих заходів у Пиківській волості було зібрано 2 млн. крб.

В середині 1923 року сільських учителів було переведено на місцевий бюджет, що полегшило їхнє матеріальне становище.

З ініціативи профспілки і районних Рад у Пиківському районі був створений фонд допомоги зерном. Загальні збори колективів Пиківських шкіл прийняли рішення: для збільшення фонду взаємодопомоги відрахувати від кожної школи 5 пудів жита і звести його в комору першої Пиківської трудової школи. Але рівень матеріального забезпечення учителів залишався надто низьким. Станом на 1 січня 1925 року в Пикові працювала ще і єврейська та польська школи.

В 1930 році незважаючи на величезні політичні потрясіння, зокрема, насильницьке запровадження колгоспного ладу і зростання хвилі селянських виступів та збройних повстань, в школах запроваджується обов’язкове початкове навчання. Посилена робота з підготовки педкадрів дозволила успішно здійснити завдання  всеобучу  і поліпшити якість успішності учнів. В кожному селі були відкриті класи вечірньої школи для дорослих. На той час в Пикові вже працював дитячий садочок.

Але вже в 2 половині 1932 року на Україну чорною хмарою насувалось страхітливе лихо – наближався голод. Після цілеспрямованих наркомівських чисток у селянських засіках не залишилось ні зернини. Селянські оселі охопив нечуваний до того голодомор. Штучно створений голод не перебирав, не звертав уваги на соціальну чи національну приналежність, на віковий склад населення – всіх заганяв у могилу. Особливо страждали діти. В середині березня 1933 року половина населення Калинівського району голодувало. В селах Жигалівці, Гущинцях, Пикові, Сальнику, Котюжинцях, Варшиці, Корделівці, Павлівці, Малому Чернятині, Яневі налічувалось 992 дітей, які не мали продуктів харчування, з цього числа третина померла. Учителі шкіл району одержували пайки, які видавались з частими затримками. Районна газета “Соцперебудова” 1 грудня 1932 року помістила статтю під заголовком “Про хиби в постачанні вчителів”, в якій повідомлялося про затримку видачі пайків учителям Старопиківської і Новопиківської, Мізяківської шкіл.

З початком голоду в 1932 році в селі діти стали пропускати заняття в школах, їх використовували на польових роботах і підлітки йшли заради виживання.

  В 1934 році були встановлені три типи загальноосвітніх шкіл: початкова, неповна середня або семирічка і середня. Пиківська школа стала  семирічкою. Вже в 1934-35 навчальному році в Пикові було відкрито клас вечірньої школи для дорослих. В цей час працював також і дитячий садочок, в якому працювали випускники педагогічних курсів

В 1938 році в Калинівському районі (у 1927 році Пиківський район було ліквідовано) завершилась робота з питань ліквідації неписьменності. В цьому ж році була проведена атестація учителів, за її наслідками учителька географії Гурська Анастасія Йосипівна була удостоєна урядової нагороди “За трудову відзнаку”,

   Не встигли сіячі доброго, розумного, вічного відійти від потрясінь 30-х років, як знову почала насуватись чорна хмара війни, яка сипала снарядами, бомбами і несла смерть. 

   Отримавши документи про освіту, майже всі випускники пішли на фронт.

Під час Великої Вітчизняної війни учитель школи Тимощук Антон Павлович очолював підпільну організацію пиківчан, яка підтримувала зв’язки з партизанами. Спочатку в школі проводились заняття, але коли гітлерівцям ставало сутужно, тут був розміщений німецький військовий госпіталь. Фашисти примушували підлітків рубати парти на дрова, щоб напалити в грубках для солдат.

Учителі школи Сафоник Іван Юрійович, нагороджений орденом Червоної Зірки,  Гальчинський  Григорій Кузьмович, Тімков Мифодій Олександрович – учасники блокади Ленінграду, Барабаш Кузьма Степанович, Ковалінський Андрій Казимирович, Мурахівський Андрій Григорович, Полонський Дмитро Трохимович, Сурков Леонід Степанович зі зброєю в руках відстоювали незалежність Батьківщини. .

Тоді директором школи був Павлюк Сергій Лук’янович. Початкові класи вчив талановитий педагог Бартко Харитон Наумович, який і влітку і взимку ходив у чоботях і білій вишитій сорочці. Учителька географії Гурська Анастасія Йосипівна в 1950 році за трудові досягнення була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.

Леонід Степанович Сурков – учитель біології, Надія Степанівна Мурахівська – учителька початкових класів, Андрій Григорович Мурахівський – завуч, Наталія Олексіївна Сафоник – учителька математики, Іван Юрійович Сафоник  - директор школи, Олександра Сергіївна Радчук – учителька початкових класів, Катерина Іванівна Кульчицька – учителька історії, Ольга Тихонівна Азматова – учителька математики, Галина Андріївна Панасюк – піонервожата, Віра Павлівна Саленко – вчителька початкових класів, Сидять: Дмитро Трохимович Полонський – учитель фізкультури, Федір Андрійович Малярчук – учитель початкових класів, Давид Іванович Нечипорук – учитель української мови та літератури.

У 1956 році, коли головою колгоспу був Нечипорук Кирило Григорович за кошти господарства на Ст. Пикові було збудовано ще один навчальний корпус і школа переводиться в статус середньої. В цьому ж році було відмінено плату за навчання в старших класах.

11 квітня 2006 року на адресу директора школи прийшов лист такого змісту: “Уважаемый директор школы и уважаемые учителя!!! Обращаюсь к Вам, как выпускник школы села Старый Пиков 1956 года Скичко Николай Данилович.

В этом году исполняется 50 лет, как я получил аттестат зрелости в нашей школе! Я хочу поздравить всех выпускников этого года с нашим юбилеем. Сегодня мы, многие живем даже в разных странах, о чем я очень сожалею. Сам я из села Шепиевка. В 1956 году нас из с. Шепиевка  окончило 10 классов 6 человек. В 10Б учились Баранец Анатолий, Корнийчук Мария, Лисунец Александр с села Ст. Пиков; Грибенюк Николай с села Колибабенцы, Воевода Василий с села Кривошеи, Лихогляд Валентина с села Н. Пиков. Учиться в то время было трудно. Мы были полуголодные и плохо одетые. Учились в основном во вторую смену, так как многие были из соседских сел т.е. из далека. До 1955 года не было электричества, учились при керосиновой лампе. В 8Б классе нас было около 50 человек, за партой сидело по 3- 4 человека, а заканчивали 10й класс чуть больше 20-ти человек. Многие были исключены за опоздание, неуспеваемость, неуплату за учебу (платили по 150 рублей в год) и даже исключали за незначительное нанесение материального ущерба имуществу в классе (разбитие пробирок). Учились в маленьком здании, которое находилось во дворе. В классах было холодно, сидели одетые в телогрейках. Домой шли по темных улицах и по бездорожью, добираясь до своего села. Но все это было для нас нетрудно, учились с большим желанием, так как стремились поступить учиться в институты. Родители у всех одноклассников были неграмотные, помогать было некому, так что приходилось самим пробивать себе дорогу жизни. Вкратце о себе. Окончил школу с 4-я «четверками»: по - немецкому, русскому, украинскому языках и истории. По истории экзамен отменили из-за разоблачения культа личности Сталина. Остальные предметы сдал на «5». У нас была прекрасная учительница русского языка Галина Ивановна Гурская. Она была классным руководителем нашего класса. Мы ее очень любили и уважали. Но русский язык, как и другие, давался мне с трудом. Я часто вспоминал нашу учительницу, так как русский язык меня сопровождал везде: при поступлении в Московскою ветеринарною академию, затем в аспирантуру, а также при написании кандидатской и докторской диссертации. Немецкий язык вспоминал, когда был на практике в Германии и при защите кандидатской диссертации. Украинский язык же вспоминал, когда писал домой родителям. Московскую ветеринарную академию закончил с отличием. Получил красный диплом и был рекомендован в аспирантуру. За 36 лет работы я прошел путь от врача-микробиолога цеха, начальника цеха, главного врача биокомбината, заместителя директора по производству до директора Щелковского биокомбината. Директором проработал более 17.5 лет. Это самый крупный биозавод в мире. Защитил докторскую диссертацию, имею звание доктора биологических наук, профессор. Заслуженный ветеринарный врач РФ, Лауреат Государственных премий СССР. Награжден тремя орденами и двумя медалями Правительства Российской Федерации, а также пятью медалями ВДНХ за разработку новых видов биологической продукции. Опубликовал более 300 научных статей, имею 6 патентов за изобретение новых видов биопродукции и 15 авторских свидетельств. Все, чего добился в своей жизни, вышедший из глухой деревеньки Шепиевка, я обязан тем учителям, которые заложили во мне основы знаний, дали мне возможность пройти большой жизненный путь. Светлая память тем учителям, кто учил нас в те годы и сегодня их уже нет в живых и крепкого здоровья и долголетия желаю тем, кто жив и работает сейчас в нашей школе. С уважением к Вам выпускник 1956 г. школы с. Ст. Пиков Николай Данилович Скичко”.   

  Наприкінці 50-х, на початку 60-х років директором школи був Лиман В.А. завучем школи Синиця С.О., хімію викладав талановитий учитель, учасник блокади Ленінграду Тімков Мефодій Олександрович , українську мову читала Струк Ганна Андріївна, трудове навчання – Сергійчук Олександр Іванович. Школа мала чудові навчально – дослідні ділянки. З ініціативи учителя фізкультури Полонського Дмитра Трохимовича в школі діяв струнний оркестр. Учні грали на балалайках, гітарах, мандолінах. Школа завжди славилася високими спортивними досягненнями, неодноразово відстоювала честь Калинівського району на обласних спортивних змаганнях. Любили діти і поважали батьки вчительку початкових класів Полонську Ольгу Якимівну.

 з 1976 по 1982 рік директором школи був Куліш ВасильПетрович, з 1982 по 1991 рік -  Смачило Мирослав Йосипович.

    З 1991 року педколектив очолює Семенець Володимир Степанович.

За його керівництва було газифіковано школу , створено два музеї – воїнів афганців та історії села Пикова, побудовано спортзал, створено комп’ютерний кабінет, естетично переоформлено школу. В колективі панує доброзичливий мікроклімат, і за наслідками обласної фронтальної перевірки учні школи показали найкращий якісний показник по району.

 Нині в школі працює 17 педагогів і навчається 80 учнів.